Хвалить дядько племіннику Дівчину знайому.
- Хочеш, Петре, буть щасливий, То не жуй солому!
Як одружишся на Зіні, Станеш з нею жити, Вам таке кохання вийде, Що нічим розлити. Невеличка, круглолиця, Брівки, як шнурочки.
Губенята, мов з троянди
Ніжні пелюсточки.
Дуже, Петре, роботяща.
Готувати вміє.
Сказать слово супротивне
Тобі не посміє.
Голос, ніби в соловейка.
На бандурі грає.
На німецькій і англійській

Молода вродлива жінка В світлім кабінеті Терапевту гомоніла Про свої секрети: - Що мені робити, доктор? Бідна я людина,

Оженивсь на молоденькій Дід старий, горбатий. Дев'ять місяців минуло — Й диво дивне в хаті: Малесеньке в сповиточку, Схоже на Дениса. Копійкою носик куций, Без зубів і лисе. До батюшки пресвятого Старий шкандибає. —           Чи це справді Боже диво? Чи таке буває? Отець святий помолився, Кивнув головою. —           Ти послухай про випадок, Що стався зі мною. Я в пустелі у далекій За мирян молився..

Як чіп назюзяний, Прийшов Назар додому. Біля порога став — Круту долає втому. Як ту билину, Хміль його хитає, Стільця Назарій Поглядом шукає. Дружина враз до нього: — Ти... бандюга! Козел! Осел! Баран! Ще й волоцюга! Нікчемний злидень! Бомж Загиджений з вокзалу. Навіщо стільки пить, Щоб аж з очей пищало?! На кого схожий ти? Де в біса надудлився? Смоли кип'ячої Вже краще б ти напився! За кроком крок Назар До ліжка дотягнув, Надійно всівся І руку простягнув.

У відрядження частенько Виїжджав Микола. І щоразу одна думка У серце колола. Як веде себе дружина В сімейнім гніздечку, Не завела десь хахаля? Не пірнає в гречку? І надумав... Це ж буває, Ні сіло ні впало... Влаштувать жоні екзамен, Взнать все досконало. Купив глечика сметани, Додому доставив. І таємно від дружини Під ліжко поставив. Над сметаною, під ліжком, На мотузці ложку. Вмотав глечик, щоб не видно, У нову сорочку. Якщо ляже одна в ліжко, Нічого не стане, Бо та ложка до сметани Й близько не дістане. Якщо двоє в ліжко ляжуть — То сітка ввігнеться І в сметану суха ложка По вершок упреться. Перевірив особисто, В ліжку погойдався. Задоволений в дорогу Неблизьку подався. Час минув. Вернувсь Микола. Жінка зустрічає —

Стрілись два молодожони, Давай говорити, Як кому в житті сімейнім Доводиться жити. — Та нівроку, Краще і не треба. — А ти, Женю? — Та признаюсь, Як на сьомім небі! Жінка молиться на мене, Лагідна, чудова. Ще й ласкавим називає Італійсиким ...

Мав Гаврило Тарабайка Незворушну вдачу, Що б дружина не вдягнула, Ніколи не бачив. Притеребиться з роботи, Вткне в газету носа І байдужий до дружини, Вдягнена чи боса. З газетою вип'є чай.