Прийшла Марфа до Марії: - Що маю робити? Чоловік мій кота злапав І поніс топити. Вредна бісова худоба, Щоб мишей давити, Так унадивсь до курчаток, Давай їх душити. - Перетерплю, - хваливсь Петро, Усі лихі вісті, А таки втоплю катюгу У найглибшім місці. - Чого ж журишся, - Марія хату підмітає. - Вже півдня, як кіт вернувся, А Петра немає.

Поклавши на груди І горе, і втому, Панько з кладовища Вертався додому. По вмерлій дружині Там так побивався, Що мало із нею В могилу не вклався. Іде Панько містом, Сльоза ще бринить, І раптом на нього Цеглина летить. З дев'ятого поверху, Клята, упала. Ціляла у голову, Та не попала! Обдерла лиш вухо Легенько, це ж треба... - Все ясно,- сказав він. - Жона вже на небі!

Рано-вранці, напровесні, Як коти мирились, Молоді молодожони Чомусь посварились. Треба ж було чоловіку Зопалу сказати: - Мислиш, Галочко, невірно, Час тобі це знати. Галя в сльози: "Боже милий, З ким я вік свій трачу,- Я ні ласки, ні привіту Від тебе не бачу. Отже, я кажу неправду? Отже, я брехлива? Отже, гавкаю на тебе, Як собака сива?" І до неньки в двері поруч, І Аж зірвалась ручка: - Мамулечко, Петро щойно Сказав, що я сучка!

Прибіг Вадим до Олега, Потилицю чуха: - Хоч вір не вір, а Марина, Моя жінка, шлюха! Телеграму я ударив, Що вернуся вранці. Приїжджаю і що бачу? В Марини коханці! Боже правий, люди милі! От життя настало! Тепер стільки правди в світі, Як на кішці сала. Не слід вірити нікому! Вже й що рідне-враже! Зажурився Вадим тяжко, Перегодом й каже: - Проте, може, і не шлюха Моя жінка мила! Може, вона телеграму Ще не получила?!

Зайшла дама в купе темне, Як до свеї хати, Розстелила швидко постіль, Зібралася спати. Рушив поїзд помаленьку, Все навколо стихло, Аж гур-гур-гур за стіною, Як рев мотоцикла. Дама злякано схопилась. Сіла, ледве диха, Та втямила - це хропе хтось, Ніби трактор чмиха, І набира храп щомиті Більших оборотів. Нема сили, щоб терпіти, А спати й поготів.

У Криму, де кипариси, Тепле море синє, Спочивали два сусіди Антип Швець і Мина. 1 щодня біля Антипа Купа жінок в'яне, А до Мини не підійде І жодна не гляне. Зажурився Мина дуже, Сусіда питає: - Який секрет принадності До жінок той має? - Не секрет,- Антип сміється,

Мчить автобус пасажирський, Людом вщент набитий. Пасажири непривітні, Злющі та сердиті. Дівка зліва завищала На усеньку глотку: - Зніміть, дядьку, окуляри, Порвете ж колготки! Справа жіночка вродлива, Вагою з три пуди: - Зніміть руки в мене з грудей! Майте совість, люди! Кому кажу, зніміть швидко! Я порядна, знайте! Та не ви! Це той, прищавий. Ви якраз тримайте! На передньому ослоні Юнак статний всівся. - Звільніть місце! Там з малими! Водій враз насівся. Юнак вдав, що він не чує. Шофер різко знову:

Влетів у хату Іван злющий, Всього теліпає. І до жінки: "Де твій хахаль? Де хахаль?" - питає. - Який хахаль? Бійся Бога! - Жінка на коліна. - Якщо ти мені не віриш,

В обіймах негра Жінку Гнат застав. Схопив дубчак І негра бити. - Не бий! - жона кричить, Волає як на Бога. - Це нам із Африки Гуманітарна допомога.

Фермерчук Микола Із села Вишнівки Запросив кохану Показать корівки. Довго скрізь блукали, Говорили радо... А побіля річки Набрели на стадо. - Подивися, Ніно,- Коля схрипло дише, - Як теля корові Ніжно писок лиже! Пальці рук погладив У своєї дами: - Я був би щасливий Зробить таке саме! Здивовано Ніна Ураз звела брови: - Так у чому ж справа? Це ж твої корови!