Вчера пробовали новую соковыжималку. Выжали немного яблочного и апельсинового сока, а когда попробовали березовый - она сломалась...

Одруживсь козак Микола На бравій Федорі. То ж лиш ляжуть разом спати, Як він і говорить: - Ти, як земля, в мене тепла, Як сонце ясне! Полепече, полепече Та враз і... засне. Минув місяць, другий, третій, Півроку минає, А Микола до Федори

Кум Оверко з рідним кумом Зустрівся у полі Про свою гірку пригоду Розповів Миколі . - Вчора я раніш з роботи Повернувсь до хати . І такеє там надибав! Не повіриш , брате ! У постелі лежить жінка Із своїм коханцем - Здоровенним мугирищем , А не обкаканцем .

У осінню теплу днину, Як сухим листком мело, Пішов Максим за грибами В ліс сосновий, за село. І так ті гриби збирати Максим , захопився , Що помалу , непомітно , В хащі опинився .

ІЗ Гімалаїв крутих, Де лиш скелі та лід, Де крок неуважний Несе сотні бід, Де смерть диха в груди, За плечі хапа, Вернувся додому Іван Сирота. Піднявсь на вершину, Усе він здолав. Що здатний на Подвиг, - Усім доказав.

Віктор й Федір на заводі Десять років разом. Самогону глек купили Й давай пить заразу. Не страшились міліції, Ні наглої смерті. Як добряче упилися, Зробились відверті. Цілий рік ви бригадою, Як слони, робили. Взяв я й капнув. І премію В вас тю-тю... Без мила! І — Пам'ятаєш? — пита другий. — Пам'ятаю, Федю! І — Слухай далі! Цікавіше буде попереду! | Новий рік ти мав стрічати і У новій квартирі... Капнув я! її чекати Будеш зим чотири! ■Віктор глянув на Федора. І з презирством ляпнув: — Рік минув, як сина маєш, ІТо ж знай — це я капнув!

У темну глупу ніч, Як вітер й дощ, мов трясця, З роботи пізньої Ішла додому Настя. Кляла слизьку дорогу - Хай їй грець! Й пустилась через цвинтар Навпростець. Старі хрести нараз, Мов руки простягали, 1 Настю раз по раз За плащика хапали. У Насті ноги вмент Чавунними зробились, Не ступить крок вперед, Й назад немає сили. І раптом... Це ж бува! Є щастя безпричинне,- Побачила у темряві Мужчину. До нього Настя враз: - О, чоловіче любий, Крізь цвинтар проведи, Не доведи до згуби.

Іде Мартин вулицею В темних окулярах. Голова в зелених плямах, Ніби у доларах. - Що з тобою? - кум питає. - Не нечиста сила? - Яка сила? Це ж учора Жінка так побила. Кум аж цмокнув: - Ой, жорстока! Видно, била з перцем. За що ж вона?

Під час лайки гнівно жінка: - Ну, скажи, Семене, Чому ти такий віслюк, Чоловік у мене? Семен виплюнув гіркоту І сказав з журбою: - Тому й віслюк, що побравсь Саме із тобою!

Семену Гнат сказав, Коли в буфеті стрілись: - Я чув, як вчора ви Із жінкою сварились. Такого поміж вас Гриміло гніву й люті, Що вибіг я на двір У чому спав. Роззутий. Спросоння наверзлось, Що хтось когось вбиває. Аж бачу на тобі Й подряпинки немає. Чим скінчились між вас Прокльони й люті чвари? Чим розігнать вдалось Тобі сімейні хмари? Гнат гордо засміявсь: - Ну, як тобі сказати, У мирі щоби жить, Прийомних треба мати. Прийомом оцимо На жінку так впливаю, Що на колінах враз До мене приповзає. - Навколішки? Ти бач! -Гнат витріщивсь на друга. - І що тобі гуде Прекапосна подруга? - А що їй говорить? Вона ж, як шар у лузі! Благає: - Ну, вилазь З-під ліжка, боягузе!