Стрілись два молодожони, Давай говорити, Як кому в
житті сімейнім Доводиться жити.
— Та нівроку, Краще і не треба.
— А ти, Женю? — Та признаюсь,
Як на сьомім небі! Жінка молиться на мене,
Лагідна, чудова.
Ще й ласкавим називає
Італійським словом.
—
Яким словом?
—
От забувся... Як же його звати? Але гарне... Як почую,
Терпнуть серце й п'яти. Як же його?.. От же горе... Ніяк в ум не ляже.
—
Може, жінку запитати, Нехай вона скаже?! Щось у сінях
зарипіло. Голос жінки в двері:
—
Ти з ким ото, кобеліно, Півдня теревениш?