Пощастило, повезло
Марченку Миколі.
Про таке ніхто в селі
Не чував ніколи.
З вудкою біля ставка
Сьорбав він наливку.
Й треба ж статися — впіймав
Золотую рибку
Невелику, грам на сто,
Проте розум має.
До Миколи, як сестра,
Стиха розмовляє:
— Відпусти мене
мерщій, Бо я задихнуся.
Я від тебе, що ж робить, Чудом відкуплюся. Був Микола не простак, Знав
про давню моадр^3
— Зроби три мої
бажання І пірнай у воду!
Рибка ще тихіш в одвіт По почутій мові:
— Лиш одне зроблю
бажання Та й то при умові,
Що попросиш — у ту ж мить Все у тебе буде, Тільки у твого сусіда Вдвоє
теж прибуде.
— Вдвоє більше?
От так-так!
Ну ж і диво бачу. Він край жіночки пригрівсь, А я тут ішачу? За
заслуги, за які, Взяла б його трясця, Має відхопить кретин Вдвоє більше щастя?
Зажуривсь Микола вкрай:
— Що ж його
робити? Як сусіда і себе Гарно вдовольнити? Може, дачу попросить Десь на Чорнім
морі? Так в сусіда буде дві Без турбот і горя! Імпортну машину взять , Щоб
промчать героєм? Є в сусіда мерседес,— Тепер буде троє!
Що робити? Що просить? От же вража риба! Де ти тільки узялась На мою
погибель?! Та рішився Миколай І позбувсь мороки:
— От що, рибко
золота, Вирви в мене око!
