У відрядження частенько Виїжджав Микола. І щоразу одна
думка У серце колола. Як веде себе дружина В сімейнім гніздечку, Не завела десь
хахаля? Не пірнає в гречку? І надумав... Це ж буває, Ні сіло ні впало...
Влаштувать жоні екзамен, Взнать все досконало.
Купив глечика сметани,
Додому доставив.
І таємно від дружини
Під ліжко поставив.
Над сметаною, під ліжком,
На мотузці ложку.
Вмотав глечик, щоб не видно,
У нову сорочку.
Якщо ляже одна в ліжко,
Нічого не стане,
Бо та ложка до сметани
Й близько не дістане.
Якщо двоє в ліжко ляжуть —
То сітка ввігнеться
І в сметану суха ложка
По вершок упреться.
Перевірив особисто,
В ліжку погойдався.
Задоволений в дорогу
Неблизьку подався.
Час минув. Вернувсь Микола.
Жінка зустрічає —
Пригортає та цілує,
Ясним сонцем сяє.
На столі стоїть, парує
Смажене й печене,
Ковбаса, шашлик, пампушки,
Горілка свячена.
— Кажеш, скучила?
Що ж, глянем,
Чи правдиві речі?
І з-під ліжка сімейного Витягає глечик. Подивився і
поволі Радість в очах згасла: У глечику стирчала ложка ...В жовтій грудці
масла.