Іде Мартин вулицею В темних окулярах. Голова в зелених плямах, Ніби у доларах.
- Що з тобою? - кум питає. - Не нечиста сила?
- Яка сила? Це ж учора Жінка так побила. Кум аж цмокнув:
- Ой, жорстока! Видно, била з перцем. За що ж вона?
- За що, куме? Та за добре серце. Таку уже вдачу маю Милосерднолюдську! Інший гляне і байдуже, Моє серце - дзуськи! За все болить, за все ниє, - Не спить, не дрімає. Старається добро творить, Саме ж лихо має! З води дівчину вродливу Витягнув я сміло. А тут жінка з макогоном І мене огріла.
Не ждав таке, - кум бурмоче, Я від куми Ганни. Звідки ж витяг? З річки? З ставу? - Ні. З нашої ванни!