Одруживсь козак Микола На бравій Федорі. То ж лиш ляжуть разом спати, Як він і говорить:
- Ти, як земля, в мене тепла, Як сонце ясне!
Полепече, полепече
Та враз і... засне.
Минув місяць, другий, третій,
Півроку минає,
А Микола до Федори
Одне й те співає:
- Моя добра, моя ніжна, Солодка така.
Ти, як квітка, як яблучко, Як земля м'яка. І сказала йому жінка, Подолавши страм:
- На цій землі робить треба, Бо в оренду здам.