ІЗ Гімалаїв крутих,
Де лиш скелі та лід,
Де крок неуважний
Несе сотні бід,
Де смерть диха в груди,
За плечі хапа,
Вернувся додому
Іван Сирота.
Піднявсь на вершину,
Усе він здолав.
Що здатний на Подвиг, -
Усім доказав.
З ним разом були І єврей, і грузин, І чорної Африки Відданий син. Надлюдська утома Спортсмена хита. Приліг, щоб спочити, Іван Сирота. Та ось серед ночі Озвавсь телефон. Схопився Іван, Перервавши свій сон. Із слухавки голос Жіночий пита:
- Це ви, Йван Петрович, Та ще й Сирота?
- Так! - в Йвана озватись Ще сили були.
- Це ви мого Ізю З провалля спасли?
- Я витяг, - в Івановім Голосі мідь.
- А де його шапочка Синя, кажіть?!